Шановні Колеги,

Ось і спливли перші місяці нового 2024 року, року надій і сподівань. Ми продовжуємо працювати і вибудовувати плани, вчити і навчатися, досліджувати нове і зберігати надбання минулого. Тому й сьогодні разом відкриваємо перші сторінки нашого нового видання.

Як завжди, на початку номера ми надаємо інформацію щодо найбільш значущих міжнародних настанов. Останні стосуються оновленої редакції рекомендацій Європейського товариства кардіологів щодо профілактики розвитку цукрового діабету (ЦД) і ведення хворих із серцево-судинними захворюваннями на тлі ЦД. Це давно очікуване оновлення настанов, які були видані 15 років тому. За цей час накопичилося багато нових наукових даних і клінічних підходів до ведення хворих із високим серцево-судинним ризиком. У цьому документі визначено роль глікованого гемоглобіну як для діагностики ЦД, так і для переддіабету, що дозволяє своєчасно почати корекцію порушеного метаболізму глюкози. Суттєву увагу приділено відбору пацієнтів із високим ризиком ускладнень під час проведення скринінгового обстеження всіх хворих із серцево-судинною патологією. Проте загальновідомо, що для попередження розвитку і прогресування ЦД передусім необхідні зміна стилю життя й адекватний контроль глікемії. Останнє сьогодні досягається у разі використання широкого кола лікарських засобів, а інформація щодо ефективності останніх ретельно наводиться в документі. У рекомендаціях також зазначаються серцево-судинні захворювання, які мають суттєвий вплив на розвиток ЦД і самі є факторами ризику розвитку його макросудинних ускладнень, як-от: артеріальна гіпертензія, атеросклеротичне ураження судин, серцева недостатність (СН), хронічна хвороба нирок. Важливо, що в рекомендаціях наведені всі сучасні стратегії й алгоритми базисного лікування цих захворювань, які поєднуються із ЦД або порушеною толерантністю до глюкози. Це має, без сумніву, велике практичне значення і має бути використане не тільки кардіологами і ендокринологами, а і всіма іншими фахівцями.

Якщо у попередньому матеріалі розглядали питання ЦД, то наступні огляди стосуються використання протидіабетичних препаратів навіть у хворих без ЦД. Це показано для хворих із СН, що в останні роки було доведено результатами рандомізованих клінічних досліджень з інгібіторами натрійзалежного котранспортера глюкози 2 типу (іНЗКТГ2) дапагліфлозином та емпагліфлозином. У наступному огляді ми пропонуємо вторинний аналіз дослідження DELIVER у хворих із СН та збереженою або помірно зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) для оцінки використання діуретиків з метою стабілізації СН. Слід зазначити, що для лікування СН з явищами застою, незалежно від ФВ ЛШ, вони залишаються препаратами вибору. Проте схеми застосування різних видів діуретиків, їх дози можуть відрізнятися. У роботі представлено детальний аналіз діуретичної терапії, яка проводилася в дослідженні, і автори дійшли висновку, що терапевтичний ефект дапагліфлозину порівняно з плацебо залишався послідовним у широкому діапазоні доз діуретиків для всіх оцінюваних клінічних наслідків СН, тобто ефекти дапагліфлозину на клінічні наслідки при СН не залежали від потреби пацієнтів у діуретиках і схеми сечогінної терапії при СН із збереженою або помірно зниженою ФВ ЛШ. Але найкращій ефект препарату був у хворих із потребою в діуретичній терапії, а його тривале використання знижувало цю потребу.

Тему використання іНЗКТГ2 у хворих із СН продовжує матеріал про застосування емпагліфлозину у хворих із гострою декомпенсацією СН. Це огляд дослідження EMPAG-HF, у якому таким хворим протягом 12 годин після госпіталізації на тлі сечогінної терапії призначали 25 мг дапагліфлозину. Важливо, що в дослідження включали хворих із СН незалежно від наявності ЦД. Кінцевими точками були сурогатні маркери перебігу СН (сукупний діурез за 5 діб, зміни креатиніну в сироватці крові, рівня мозкового натрійуретичного пептиду, якості життя), а також клінічні (виживаність до виписки і кількість хворих без повторної госпіталізації протягом 30 діб після виписки). Хоча у дослідження було включено невелику кількість хворих (60 осіб), привабливою є оцінка фармадинамічної ефективності та безпеки препарату в ранні терміни після госпіталізації з приводу гострої СН на тлі лікування діуретиками. Автори дослідження показали, що на тлі терапії діурез за 5 діб достовірно збільшився на 25% із відповідним зниженням NT-proBNP, що супроводжувалося покращенням функції нирок на 30-ту добу спостереження порівняно з групою плацебо. Слід зазначити, що відоме з попередніх досліджень зниження швидкості клубочкової фільтрації на початку лікування іНЗКТГ2 спостерігали і в згаданій роботі, але воно було менш виражене, ніж у групі плацебо, і не впливало на кінцевий результат через 30 діб. Проте, хоча це дослідження є першим із досліджень іНЗКТГ2 у подібній категорії хворих, використання дози емпагліфлозину в дозі 25 мг на добу є незвичним для кардіологів і більш відповідає практиці лікування ЦД ендокринологами. На жаль, унаслідок малої вибірки хворих неможливо оцінити дію препарату у хворих із супутнім ЦД та без нього.

Відомо, що наявність ЦД у хворого з ІХС погіршує її перебіг і прогноз. Одним із провідних факторів цього є підвищена реактивність тромбоцитів, що призводить до прискорення атеросклеротичного ураження судин і підвищує ризик атеротромбозу з розвитком гострого коронарного синдрому або інсульту. Проте, сучасна антитромбоцитарна терапія на тлі ЦД не завжди буває ефективною і значною мірою це залежить від вибору препарату.

Цій темі присвячений огляд дослідження TICS-DM щодо порівняння фармакодинамічних ефектів двох відомих лікарських засобів – тикагрелору і клопідогрелю – у хворих з ІХС, які проживають у Середземномор’ї й мають іспанське походження. У проспективне відкрите рандомізоване перехресне дослідження з використанням двох періодів і двох послідовностей було включено 25 хворих, у яких вивчали агрегацію тромбоцитів на тлі лікування обраними препаратами. Протокол дослідження ретельно описаний в огляді дослідження. Автори довели більш виражений антиагрегантний ефект тикагрелору через 2, 24 години і 1 тиждень лікування порівняно з клопідогрелем, що було очікувано. При цьому антиагрегантні ефекти досліджуваних препаратів не залежали від застосування інсулінотерапії. Наведене дослідження актуально для лікарів-практиків у плані розуміння того, що пацієнти з хронічним (стабільним) перебігом ІХС та ЦД залишаються хворими з високим ішемічним ризиком, у яких використання більш активного препарату може бути більш виправданим.

Наприкінці номера ми також розглядаємо матеріал, який стосується ведення хворих на ІХС із високим ризиком серцево-судинних ускладнень. Доведено, що хворі після перенесених черезшкірних коронарних втручань (ЧКВ) і стентування коронарних артерій мають підвищений ризик ішемічних подій, тому терапія таких хворих має бути достатньо інтенсивною із використанням рекомендованих фармакотерапевтичних засобів. Серед них є ті, що напряму впливають на патофізіологічні механізми прогресування захворювання – антитромбоцитарні засоби та гіполіпідемічні препарати. Крім того, відомо, що для досягнення цільових рівнів холестерину ліпопротеїнів низької щільності слід використовувати найбільш ефективні статини (аторвастатин і розувастатин) та езетиміб або інгібітори PCSK9, а серед антитромбоцитарних засобів тикагрелор і прасугрель мають переваги перед клопідогрелем. Тому не зрозуміла мета проведеного китайськими авторами метааналізу досліджень із малою кількістю хворих, які висвітлюють доцільність комбінації розувастатину з тикагрелором порівняно з монотерапією тикагрелором. На жаль, в оригінальному тексті надрукованого метааналізу також немає згадки на проведення терапії статинами після ЧКВ у групі монотерапії тикагрелором. Такий підхід до ведення хворих після ЧКВ відрізняється від европейських і українських стандартів ведення хворих на ІХС високого ризику. Проте він вкотре доводить необхідність використання сучасних стандартів лікування хворих високого атеротромботичного ризику.

На завершення ми бажаємо вам, колеги, наснаги, сил, стійкості, оптимізму і успіхів у ці складні часи заради майбутнього нашої Країни і нашої Перемоги!