Шановні колеги!

Наближається кінець цього важкого для країни й кожного з нас року. Завдяки нашим Збройним силам, всенародній і міжнародній підтримці країна вистояла, а нація стала ще більш згуртованою. Попри бомбардування, відсутність світла, тепла, води люди не втрачають віри й оптимізму. Усі впевнені, що ми переможемо. Наше видання також вистояло, хоча виходить нині в електронному форматі. і продовжує знайомити вас з останніми новинами й досягненнями медицини.

За традицією номер відкриває огляд міжнародних рекомендацій. На цей раз представляємо вашій увазі нові спільні рекомендації експертів Європейського товариства кардіологів та Європейського респіраторного товариства, що стосуються діагностики й лікування легеневої гіпертензії. До останнього часу ця проблема привертала недостатньо уваги кардіологів, і оновлений документ вийшов лише через сім років після попереднього. Особливістю цього оновленого документу є більш конкретне визначення гемодинамічних типів легеневої гіпертензії, розробка етапного алгоритму її діагностики, представлення стратегії скринінгу, спрямованого на ранню діагностику захворювання в безсимптомних пацієнтів високого ризику та інше. Важливе місце посідає алгоритм своєчасного виявлення хворих з хронічною тромбоемболічною легеневою гіпертензією і диференційної діагностики цього стану з гострою тромбоемболією легеневої артерії, а також комплексна оцінка ризику на основі клінічних даних, біомаркерів, результатів інструментальних досліджень. Крім того, в настанові запропоновані алгоритми лікування й спостереження за цими важкими хворими. Окрема увага приділена веденню дітей і підлітків, надаються рекомендації щодо лікарських засобів з доведеною ефективністю та їх дозування. Було запропоновано поняття хронічної тромбоемболічної хвороби легень та методи її діагностики. Зазначений документ представляє інтерес для кардіологів і пульмонологів, які у своїй практиці часто стикаються з ознаками легеневої гіпертензії, необхідністю диференційної діагностики й патогенетичного лікування.

Наступний матеріал буде також цікавим для практикуючих лікарів, оскільки стосується використання антитромбоцитарної терапії у вторинній профілактиці серцево-судинних (СС) подій у пацієнтів з атеросклеротичним ураженням судин. В оглядовій статті стисло представлені результати метааналізу дев’яти рандомізованих клінічних досліджень (РКД) за участю 61 623 хворих з інсультами, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій. Метою цього метааналізу було порівняння ацетилсаліцилової кислоти з одним із препаратів із групи інгібіторів Р2Y12-рецепторів – клопідогрелем, тикагрелором або прасугрелем. Результати порівняння представлені як у загальній вибірці учасників (перевага монотерапії інгібіторами Р2Y12-рецепторів), так і залежно від індексного захворювання. Відповідно до отриманих результатів, автори зробили висновок про більшу ефективність нового класу антитромбоцитарних препаратів у попередженні основних СС подій при зіставному ризику розвитку великих кровотеч на тлі антитромбоцитарної монотерапії досліджуваними препаратами.

Далі читача очікує серія статей з проблеми серцевої недостатності (СН). Упродовж останніх років було завершено декілька РКД, які довели здатність протидіабетичних препаратів із групи інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2 типу (іНЗКТГ2) попереджати розвиток і прогресування СН не тільки у хворих на цукровий діабет (ЦД), а й в осіб без цього захворювання. Перші дослідження з участю хворих на хронічну СН зі зниженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) з використанням дапагліфлозину (DAPA-HF) й емпагліфлозину (EMPEROR-Reduced) довели ефективність цих препаратів у зниженні ризику смерті й госпіталізацій з приводу СН. У подальшому були проведені РКД з участю хворих з проміжною (40–49%) і збереженою (більше 50%) ФВ ЛШ. У наступному огляді представлені результати останнього дослідження, проведеного за участі таких хворих, – проекту DELIVER, у якому вивчали ефективність дапагліфлозину у хворих з ФВ ЛШ >40% (помірна знижена або збережена функція ЛШ) незалежно від наявності ЦД. У матеріалі стисло представлено дизайн дослідження та його результати. Тривалість спостереження сягала 39 місяців, середній показник – 13,5 місяця. Основним результатом дослідження було підтвердження ефективності дапагліфлозину у попередженні прогресування СН незалежно від ФВ ЛШ. Частота реєстрації подій первинної кінцевої точки зменшилася на 18% за рахунок попередження госпіталізації і звернень по медичну допомогу з приводу СН. Важливим було те, що ефективність лікування була однаковою незалежно від наявності у хворих ЦД 2 типу. Водночас таке лікування було безпечним – групи досліджуваного лікування й контролю не відрізнялись за кількістю значних небажаних явищ. Наведене дослідження доповнює результати більш раннього дослідження іНЗКТГ2 емпагліфлозину у хворих з хронічною СН і ФВ ЛШ >40% (EMPEROR-Preserved), що створює умови для більш широкого використання іНЗКТГ2 в умовах широкої клінічної практики.

Інша актуальна проблема стосується впровадження нових методів лікування СН і пов’язана з можливістю раннього призначення препаратів під час госпіталізації хворих з приводу декомпенсації СН. Попередні дослідження іНЗКТГ2 проводилися головним чином у відносно стабільних хворих з хронічною СН. Проте відомо, що хворі, госпіталізовані з приводу декомпенсації СН, мають найвищий ризик смерті або прогресування СН саме в період перебування в лікарні й відразу після виписки зі стаціонару. Тому раннє призначення активної терапії із залученням іНЗКТГ2 хворим на гостру/декомпенсовану хронічну СН є важливим підходом. Саме цій проблемі було присвячено дослідження EMPULSE, у якому ефективність емпагліфлозину вивчали в госпіталізованих хворих із вперше розвиненою гострою або декомпенсованою хронічною СН. Важливим є те, що така терапія проводилася незалежно від значень ФВ ЛШ, а її тривалість становила 90 днів. У наведеному огляді читач знайде опис дизайну дослідження EMPULSE, а також результати оцінки показників ефективності й безпеки досліджуваної терапії у хворих на гостру/декомпенсовану СН. Цікавою особливістю дослідження EMPULSE є визначення кінцевої точки, якою стала клінічна користь. Під цим терміном автори розуміли комбінацію таких результатів (в ієрархічному порядку): смерть від будь-якої причини, кількість епізодів декомпенсації СН (ДСН), час до першого епізоду ДСН, зміна загальної оцінки симптомів за Канзаським опитувальником для хворих із кардіоміопатією. Для статистичної обробки результатів був використаний також незвичний для РКД аналіз із визначенням показника win ratio. При цьому здійснювали також порівняння складових показників первинної кінцевої точки. Загальні результати дослідження довели, що призначення емпагліфлозину хворим з гострою або декомпенсованою хронічною СН у лікарні є безпечним і ефективним (корисним з клінічної точки зору) методом лікування, незалежно від наявності ЦД, величини ФВ ЛШ, функції нирок і віку хворих. Отримані результати EMPULSE є першим кроком для раннього призначення іНЗКТГ2 хворим на СН, які мають максимальний ризик її прогресування й розвитку ускладнень.

Наприкінці журналу розміщено огляд аналізу дослідження широко відомого антагоніста мінералокортикоїдних рецепторів (АМР) еплеренону у хворих з гострою СН. Сьогодні використання АМР у лікуванні хворих із хронічною СН є стандартом терапії, проте ефективність використання такої терапії у хворих з гострою СН потребує подальших досліджень. Дослідження ефектів АМР еплеренону в таких клінічних умовах провели автори багатоцентрового (27 центрів) японського РКД EARLIER, яке включало 300 хворих з гострою СН різного походження (ішемічного й неішемічного) і ФВ ЛШ <40% на тлі застійних явищ у легенях. Включення хворих у дослідження проводили через 3–14 діб після госпіталізації, а спостереження й обстеження (з оцінкою функції нирок, рівню калію тощо) проводили протягом 24 тижнів терапії. Первинною кінцевою точкою дослідження була комбінація СС смерті (у тому числі смерті внаслідок декомпенсації СН, гострого інфаркту міокарда, аритмії, інсульту або інших причин, пов'язаних із СС захворюваннями, та раптової смерті) і першої повторної госпіталізації з приводу будь-якого СС захворювання (зокрема декомпенсації СН, гострого інфаркту міокарда, інсульту, аритмії та іншого ССЗ захворювання). Також автори оцінювали безпеку терапії та прихильність хворих до лікування. Результати дослідження свідчили, що призначення еплеренону не впливало на розвиток первинної кінцевої точки, хоча частота прогресування СН зменшилася на 30% порівняно з традиційною терапією. Внаслідок маленької вибірки хворих ці значення були статистично не достовірні. Частота комбінованої вторинної кінцевої точки, що включала СС смерть і госпіталізацію з приводу СН, була на 45% меншою в групі еплеренону, але міжгрупова різниця знову була недостовірною внаслідок малого об’єму вибірки. При цьому досліджувані групи були зіставними за частотою небажаних явищ и за геодинамічними показниками. Слід зазначити, що при обговоренні результатів дослідження надавалося не зовсім коректне посилання на результати РКД EPHESUS, у якому брали участь хворі виключно в ранні терміни гострого інфаркту міокарда (а не протягом 14 днів після госпіталізації і за умов різної етіології гострої СН) на тлі атеросклеротичного ураження судин та застосування статинів. Це дослідження навряд чи вплине на нашу клінічну практику, яка базується на доказовій медицині й рекомендаціях провідних наукових товариств світу, проте воно дає розуміння того, що лікування гострої СН має починатися якомога раніше, подібно до лікування гострого коронарного синдрому.

На завершення ми бажаємо всім скорішої перемоги у цій війні, стійкості, оптимізму й великої працездатності задля досягнення миру на нашій землі! З прийдешніми святами Різдва Христова та Нового року!