Шановні Колеги,

Ми раді, що маємо можливість продовжувати з Вами спілкування. В наш час це є дуже важливим фактором єднання, коли ми всією нашою українською громадою створюємо спротив агресії досі «братнього» до нас народу Росії, а також абсолютно неочікуваної позиції наших «братів» із Беларусі. Це не просто сумно, але абсурдно і є сюрреалістичним, що абсолютно не вкладається у наші сталі уявлення щодо історичного минулого та майбутнього, буття наших дітей і нашої української нації. Але ми всі боремося, а багатого військових, медиків, парамедиків, волонтерів готові віддати своє життя задля збереження життя інших. Проте і там, де останні місяці немає активних бойових дій, але, як і по всій Країні, військові постійно здійснюють захист нашої Батьківщині на теренах ракетної війни. Тому на наших робочих місцях, незалежно від участі у практичній сфері або науковій діяльності, потрібно сконцентруватися на найважливіших напрямках головної роботи – саме на медицині, здійсненні допомоги найбільш нужденним хворим. Такі вимоги сьогодення!

Як завжди, ми відкриваємо наступний номер нашого журналу міжнародними рекомендаціями. Цей документ є огляд консенсусу експертів Європейського товариства кардіологів щодо серцево-судинних захворювань під час пандемії COVID-19, який вийшов у 2021 році. У ньому розглянуті основні механізми ушкодження судин і окремих органів, підкреслено значення активації запальних процесів і впливу самого вірусу, а також кардіометаболічні фактори ризику, що обтяжують перебіг інфекції. Окремо відображено основні напрямки лікування COVID-19, формування постковідного синдрому. Оригінальний документ достатньо великий і для тих, хто буде зацікавлений у ньому, є можливість звернутися до публікації у журналі Cardiovascular Research, яка наведена наприкінці статті або на сайті Європейського товариства кардіологів.

Цікавою є наступна робота відносно сучасних підходів до лікування серцевої недостатності (СН). У минулому 2021 році вийшли нові Європейські рекомендації стосовно ведення хворих із цією патологією, які ввели у практику лікування хворих із зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (СНзФВ) групу протидіабетичних препаратів, що ефективно діють незалежно від наявності цукрового діабету, – інгібітори натрійзалежного котранспортеру глюкози 2 типу (іНЗКТГ2). Самій цій темі присвячена наступна стаття, у який розглянуті практичні питання впровадження нової медичної технології. Значною мірою нові можливості лікування вступають у протиріччя з нашими попередніми знаннями відносно порядку призначення препаратів окремих груп, проведення титрування їх дози. Проте важливим є те, що базисна на сьогоднішній день терапія (бета-блокатори, іАПФ/БРА/інгібітор неприлізіну, інгібітор мінералокортикоїдних рецепторів) є запорукою найкращої клінічної ефективності додаткового використання нового препарату із групи іНЗКТГ2 – емпагліфлозину або дапагліфлозину. Автори статті змоделювали різні варіанти призначення рекомендованої терапії і зробили певні висновки відносно клінічної ефективності використання тієї чи іншої послідовності призначення лікарських засобів. Слід зазначити, що проведений аналіз базується на великих клінічних дослідженнях. В них є елемент усереднення хворих із СНзФВ, який не враховує окремих клінічних ситуацій, коли порядок призначення та дози препаратів залежать від багатьох факторів. Проте дана робота має зацікавити наших клініцистів.

Наступна публікація є продовженням теми призначення іНЗКТГ2 у хворих на СН. У неї висвітлено дослідження EMPULSE, яке було присвячено ранньому госпітальному застосуванню емпагліфлозину на хворих на гостру СН у перші 5 діб після їх госпіталізації і стабілізації стану. Воно включало 530 хворих на СН, серед яких біля 30% складали хворі із збереженою ФВ лівого шлуночка. Спостереження тривало 90 діб. Дизайн дослідження та його результати гарно представлені у даному огляді. Хоча результати дослідження свідчать про клінічну ефективність використання емпагліфлозину у хворих на гостру СН відразу після стабілізації стану, слід зазначити його високу безпечність у такої категорії хворих, відсутність клінічно значущого впливу на рівень артеріального тиску. Призначена терапія протягом 90 діб спостереження також покращувала показники якості життя хворих із СН. Дані попередніх досліджень із призначенням емпагліфлозину амбулаторним хворим із СН та зниженою або збереженою ФВ, - EMPEROR-Reduced, EMPEROR-Preserved, - разом із дослідженням по ранньому госпітальному призначенню препарату, незалежно від ФВЛШ, свідчать про можливість безпечного і ефективного лікування хворих на СН незалежно від показників дослідження функції серця.

Проблема лікування хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) залишається актуальною попри появу нових гіпотензивних агентів та створення нових комбінованих лікарських засобів. Крім того, зміни стилю життя сприяють поширенню метаболічних розладів, які включають і ожиріння. Зв’язок надмірної ваги тіла і артеріальної гіпертензії забезпечують деякі анорексигенні і орексигенні нейропептиди, до яких відносять лептин і нейропептид Y. Саме цієї темі присвячена наступна робота, огляд якої представлено далі. Автори досліджували вплив терапії відомим антигіпертензивном засобом моксонідіном на кардіометаболічні маркери, рівні нейропептиду Y, адренеліну, норадреналіну, артеріального тиску під час 12 тижнів лікування хворих із різною масою тіла у дозі 0,6 мг на добу. Вони отримали нові дані стосовно зниження на тлі терапії рівнів регуляторного нейропептиду Y, артеріального тиску, більшості метаболічних показників у всіх хворих, незалежно від ваги. Зроблено висновок, що включення моксонідину у терапію хворих на АГ із надмірною вагою тіла і ожирінням може бути перспективним, але потребує подальших клінічних досліджень.

Окрема велика тема, яку ми регулярно розглядаємо на сторінках нашого видання, стосується оптимізації антитромботичного лікування хворих на ІХС, які перенесли інтервенційні втручання на коронарних артеріях серця. Традиційно склалося, що підвищення ефективності антитромбоцитарної терапії у таких хворих здійснюють шляхом додавання до аспірину потужних інгібіторів P2Y12 рецепторів тромбоцитів. Це тенденція, яка склалася історично під час досліджень новостворених препаратів, зараз значною мірою переглядається. Збільшення обсягів інтервенційних втручань із стентуванням, залучення більш старшої категорії хворих із супутньою патологією створюють умови для підвищення ризику розвитку кровотеч. Тому пошук оптимальних схем лікування, де збережений баланс ефективності та безпеки, є актуальним завданням сьогодення. Зниження ризику кровотеч шляхом відмови від АСК вперше було запропоновано у хворих із фібриляцією передсердь, які мали стентування коронарних артерій. Ці дослідження довели, що відмова від АСК не погіршує результати лікування, але зменшує ризик кровотеч. Подальше вивчення цієї проблеми призвели до формування багатоцентрових клінічних досліджень, серед яких дослідження TWILIGHT було найбільш масштабним і включало біля 9006 хворих після ЧКВ. Після 3 місяців терапії тикагрелором і АСК хворі без ускладнень були рандомізовані для отримання АСК. Спостереження тривало 12 місяців. Після його закінчення дві групи дослідників провели ретроспективний аналіз результатів лікування в залежності від наявності високого ризику розвитку кровотеч (ВРК, за критеріїв ARC) та ризиком тромботичних ускладнень після ЧКВ – відповідно дослідження TWILIGHT-HBR, TWILIGHT-COMPLEX PCI. Аналіз цих досліджень і представлений у наступному матеріалі. Серед хворих, які увійшли в аналіз першого дослідження, 17,2% мали ВРК (1064 хворих). Очікувано автори отримали зменшення частоти кровотеч на тлі монотерапії тикагрелором, яке було найбільшим у хворих з ВРК. Проте частота розвитку ішемічних/тромботичних подій у групах достовірно не відрізнялись. Отримані результати свідчать, що 3-місячна ПАТ з подальшою монотерапією тикагрелором є безпечною та ефективною стратегією уникнення кровотечі серед пацієнтів із ВРК і високим ішемічним ризиком. Аналогічні результати отримані у дослідженні TWILIGHT-COMPLEX PCI із складним стентуванням коронарних артерій. Автори аналізу, проведеному у 7119 хворих, також виявили зниження частоти кровотеч на тлі монотерапії тикагрелором, але такі клінічно значущі події, як смерть, інфаркт міокарда, інсульт або тромбоз стента, достовірно не відрізнялись від групи хворих із подвійною терапією АСК і тикагрелором. Наведені дані свідчать про новий щабель наших знань відносно оптимізації антитромбоцитарної терапії у хворих після ЧКВ, а також початок нового етапу клінічного впровадження наукових досліджень.

На закінчення ми всі бажаємо Вам наснаги, стійкості, Віри у наші Збройні сили і нашу Перемогу над ворогом. Слава Україні!